Випустити собаку в село - це не порятунок. Це приречення.
Випустити собаку в село - це не порятунок. Це приречення.
Багато хто досі вважає, що «село - це краще, ніж вулиця в місті». Що там «тварина знайде собі їжу, воду, свободу».
Насправді, це одна з найпоширеніших і найнебезпечніших ілюзій.
Бо в реальності:
Їжі немає.
Собаці ніхто не поставить під двір миски. Вона шукає їжу по смітниках, доїдає кістки, хворіє та потерпає від спеки або холоду.
Води - ще менше.
У спеку навіть люди не витримують. А собака без доступу до постійного джерела води швидко зневоднюється і втрачає сили. Це смертельно небезпечно.
Кліщі, блохи, паразити всюди.
Ніхто не обробляє “вільну” собаку препаратами. Енцефаліт, бабезіоз, анемія — це не страшилки, це будні.
Місцеві жителі не завжди доброзичливі.
Чужу собаку можуть вигнати, побити, отруїти. Або просто не звернути увагу, коли вона лежить під і не встає.
Дороги, машини, отрута, інші собаки, люди, хвороби - усе це робить “вільне село” смертельним квестом.
Собака - це не дикий вовк. Вона не виживає сама по собі.
І те, що хтось живе «на вулиці», ще не означає, що він щасливий.
Порятунок - це не випустити.
Порятунок - це стерилізувати, вакцинувати, і якщо вийде, прилаштувати.
Або хоча б забезпечити базову опіку.
Бо «на селі» вона не отримає нічого з цього. Лише повільну, голодну смерть за чужими дворами.
